Гладкий О.А. Предмет "Невідкладні стани в хірургії". Група 4-А л/с. Дата 05 травня 2022 р. Практичне заняття №11. Тема: Невідкладні стани в травматології.

Викладач  Гладкий О.А.

Предмет "Невідкладні стани в хірургії".

Група 4-А л/с. Дата 05 травня 2022 р.

Практичне заняття №11. Тема: Невідкладні стани в травматології. 

Шок — грізний симптомокомплекс, що виникає як своє­рідна реакція організму на дію надзвичайно сильних подраз­ників і виявляється тяжкими розладами гемодинаміки, ди­хання й обміну речовин унаслідок різкого порушення нерво­вої регуляції цих процесів.

Найтяжчий перебіг у травматичного шоку.

Тяжкість шоку визначають крововтрата, біль і гостра ди­хальна недостатність.

Травматичний шок — це динамічний процес. Розрізняють первинний і вторинний шок. Первинний розвивається як ус­кладнення травми, а вторинний виникає після первинного внаслідок додаткової травми. У перебігу травматичного шоку виділяють 2 фази — еректильну і торпідну. Еректильна спо­стерігається безпосередньо після травми і характеризується психомоторним збудженням. Свідомість збережена. Шкіра обличчя гіперемійована, ціанотична, дещо набрякла. Зіниці розширені, реагують на світло. Пульс прискорений, але доб­рого наповнення. AT підвищений, дихання прискорене. Тка­нинний кровообіг порушений унаслідок його централізації. Еректильна фаза триває 10—20 хв.

Торпідну фазу шоку яскраво описав М.І. Пирогов: “З відірваною рукою чи ногою лежить закляклий хворий на пе­рев’язувальному пункті нерухомо. Він не кричить, не гала­сує, не скаржиться, нічого не вимагає. Тіло холодне, облич­чя бліде, як у трупа. Погляд нерухомий, спрямований у да­лечінь. Пульс ниткоподібний, ледь помітний під пальцями. На запитання зовсім не відповідає або тільки про себе, пошеп­ки, дихання теж ледве помітне. Рана та шкіра майже нечут­ливі, але якщо чутливий нерв, що виступає з рани, чим-небудь по­дразнити, то хворий одним незначним скороченням м’язів облич­чя виявить ознаки відчуття. При закляклості немає ні судом, ні непритомності”.

Розрізняють чотири ступені тяжкості травматичного шоку. Вони характеризуються комплексом клінічних проявів, головни­ми з яких є стан свідомості, частота пульсу, рівень AT і величина крововтрати.

Для оцінки ступеня тяжкості шоку визначають шоковий індекс Альговера — відношення частоти пульсу до систолічного AT. У нормі цей показник дорівнює 0,5.

Шок І ступеня зазвичай розвивається при травмах середньої тяжкості (закриті переломи стегна, кількох ребер та ін.). Свідомість збережена. Хворий дещо загальмований, досить легко вступає в контакт, реагує на біль. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді, шкірні і сухожилкові рефлекси знижені. Частота пульсу становить 90—100 ударів за 1 хв. Пульс задовільного наповнення і напружен­ня, систолічний AT у нормотоніків знижується до 100 мм рт. ст. шоковий індекс Альговера дорівнює 0,5— 1. Крововтрата становить близько 1 л.

Шок II ступеня виникає при множинних переломах ребер, пе­реломах кісток таза та ін. Стан хворого тяжкий. Свідомість збере­жена. Хворий загальмований, адинамічний, говорить повільно і тихим голосом. Шкіра холодна, бліда, волога іноді з ціанотичним відтінком. Дихання поверхневе (до ЗО за 1 хв). Частота пульсу ста­новить до 120 за 1 хв, пульс слабкого наповнення. Систолічний AT знижується до 90—80 мм рт. ст. Шоковий індекс Альговера дорів­нює 1—1,5. Крововтрата становить близько 2 л.

Шок III ступеня (тяжкий) супроводжує множинну або комбі­новану травму. Стан хворого дуже тяжкий. Хворий загальмований. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді (до ціанотичного відтінку). Зіниці розширені, слабко реагують на світло. Сухожилкові і шкірні рефлекси різко знижені. Частота пульсу становить 120—140 уда­ри за 1 хв. Пульс ниткоподібний, аритмічний. Систолічний AT зни­жується до 80—70 мм рт. ст. і навіть нижче. Шоковий індекс Аль­говера перевищує 1,5. Крововтрата становить близько 2—2,5 л.

Шок IV ступеня (дуже тяжкий) можна розцінювати як термі­нальний стан. Хворий непритомний. Дихання поверхневе, арит­мічне. Шкіра бліда із ціанотичним відтінком, холодна. Пульс на периферійних артеріях зникає, систолічний AT нижчий за 50 мм рт. ст. або не визначається.

Лікування хворих, які перебувають у стані травматичного шоку, має бути комплексним і диференційованим. Воно передба­чає заходи, спрямовані на припинення кровотечі, відновлення функцій серцево-судинної і дихальної систем, нормалізацію ОЦК, ліквідацію больового синдрому, корекцію метаболічних розладів. Фельдшер повинен встановити причину і глибину порушень функцій життєво важливих органів, ліквідувати критичні розла­ди дихання і кровообігу. Це потрібно зробити до перевезення хво­рого.

Проводять термінову санацію дихальних шляхів і відновлюють їхню прохідність (шляхом ліквідації гемопневмотораксу, ШВЛ).

Якщо кислий шлунковий вміст потрапив у просвіт трахеї чи бронхів, показана трахеобронхіальна аспірація. Внутрішньом’язо- во вводять 1 мл 0,1 % ррзчину атропіну сульфату.

У разі западання язика потрібно змістити нижню щелепу впе­ред і ввести S-подібний повітровід.

У разі шоку треба негайно припинити кровотечу і ліквідувати розлади гемо динаміки. Дефіцит ОЦК, який зберігається або наро­стає, може дуже швидко призвести до повного припинення крово­обігу (зупинка “порожнього” серця).

Якщо дефіцит ОЦК становить ЗО—35 % , систолічний AT зни­жується до 70—75 мм рт. ст. Таку крововтрату не може компенсу­вати організм. Нормалізація ОЦК потрібна в разі шоку II—IV сту­пеня тяжкості. Відповідні заходи проводять на місці пригоди в са­лоні санітарного автомобіля. У разі шоку II ступеня об’ємна швидкість інфузії (ОШІ) має становити 100—200 мл/хв, III ступе­ня — 200—300 мл/хв, IV ступеня — 250—500 мл/хв. AT повинен чітко реєструватися на 10-й хвилині вливання, а протягом наступ­них 15 хв систолічний AT потрібно підвищити до 90 мм рт. ст. Ма­сивну інфузійну терапію проводять у 2 або кілька вен. Дефіцит ОЦК ліквідують шляхом уведення плазмозамінних розчинів, похідних декстрану(поліглюкін, реополіглюкін, інтрадекс, реоглюман, мак- родекс, реомакродекс, стабізол, хемодекс С, лонгастерил—40), препаратів полівінілпіролідону (перистон-Н, неокомпенсан, плаз- модан, колідон), препаратів желатину (желатиноль, геможель, ге- мофузин, плазможель), крохмалевмісних препаратів (волкам, рефортан, амінопектин, плазмостерил), препаратів кристалоїдно- го типу (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера—Лок­ка, розчин Гартмана, лактасіль, сольові розчини — ацесіль, хлосіль, трисіль, дисіль).

Для стабілізації гемодинамічного ефекту інфузійної терапії при шоці вводять кортикостероїди (60—180 мг преднізолону, 125— 250 мл гідрокортизону, 2—5 мг дексаметазону). Не можна засто­совувати адреноміметики до повної ліквідації гіповол емічних роз­ладів. У зв’язку з раннім розвитком метаболічного ацидозу на до- госпітальному етапі потрібно ввести 100—200 мг 4—8 % розчину натрію гідрокарбонату. Доцільно ввести серцеві глікозиди. Для усунення больового синдрому виконують новокаїнові блокади. За­стосовують ненаркотичні анальгетики, седативні і десенсибілізу- вальні препарати, нейролептики тощо. Усі препарати слід уводи­ти внутрішньовенно. Наркотичні анальгетики можна вводити лише при ізольованих тяжких ушкодженнях кінцівок, що супроводжу­ються шоком. При систолічному AT до 60 мм рт. ст. наркотичні анальгетики не вводять. Знеболювальний ефект дає інгаляційний наркоз (суміш закису азоту з киснем у співвідношенні 2:1).

Під час транспортування хворого продовжують внутрішньовен­ну трансфузію кровозамінників. При розладах дихання проводять інтубацію трахеї і ПІВЛ. Для знеболювання вводять кетамін або проводять наркоз закисом азоту.

Синдром тривалого здавлювання (краш-синдром, травматич­ний токсикоз) виникає унаслідок довготривалої дії травмувально- го агента. При цьому цілісність шкіри може не порушуватись, але в м’яких тканинах виникають ділянки некрозу, розвивається ви­ражена інтоксикація. Здавлювання нервових стовбурів спричинює паралічі.

Клінічні прояви краш-синдрому з’являються після припинення стискання!!!

У клініці краш-синдрому розрізняють період компресії та пост- компресії. Останній поділяють на:

- ранній післякомпресійний шок;

- проміжний (токсемія);

- період ускладнень.

У період компресії свідомість збережена, проте іноді може бути плутаною, іноді потерпілі кричать, просять допомоги. Може роз­винутися шок.

Перша допомога при травматичному токсикозі на догоспітальному етапі:

Зупинка зовнішньої кровотечі;

Адекватне знеболення;

Накладання кровоспинного джгута вище місця стискання;

Звільнення від стискання;

Одразу після вивільнення кінцівок від здавлювання, потерпілі скаржаться на біль у кінцівці, нерухомість у ній.

У 1-й і 2-й періоди хворі скаржаться на біль у ділянці ушко­джених м’яких тканин, слабкість, нудоту, запаморочення. Кінцівка набрякла, шкіра на ушкодженій ділянці холодна, бліда, із синюшними плямами. Активні рухи в суглобах неможливі або різко обмежені. Через кілька годин на шкірі ушкодженої кінцівки з’являються пухирі, наповнені кров’янистою рідиною. Погір­шується загальний стан хворого. Спостерігаються адинамія, за­гал ьмованість, тахікардія, артеріальна гіпотензія.

Через 3 дні стан хворого дещо поліпшується, але потім розви­вається гостра ниркова недостатність. Різко знижується добовий діурез, виникають олігурія та анурія. У подальшому можуть роз­виватися такі ускладнення, як флегмона, абсцес, неврит.

Фельдшер повинен надати невідкладну медичну допомогу та­кому потерпілому: забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, провести ШВЛ, зупинити зовнішню кровотечу, акуратно вивільнити постраждалого від здавлювання. Крім того, вводять наркотичні анальгетики. Дистальну ділянку кінцівки обробляють розчином антисептика, накладають асептичну пов’язку, бинтують еластичним бинтом, обкладають міхурами з льодом, виконують транспортну іммобілізацію. Джгут не знімають. Одночасно проводять протишокові заходи (вводять наркотичні і ненаркотичні анальге­тики, серцеві глікозиди, кортикостероїди тощо), дезінтоксикацій- ну терапію, відновлюють ОЦК.

Якщо дві кінцівки перебували під завалом понад 8 годин, джгут не знімають.

Хворого транспортують реанімобілем у реанімаційне відділення.

 

ПІДГОТОВКА ЛІЖКА ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ З ПЕРЕЛОМАМИ ХРЕБТА, ТАЗУ

1. Покладіть щит під матрац.

2. Пацієнтові з переломом хребта підкладіть під поперек реклінаційний валик необхідної висоти.

3. Якщо методом лікування перелому хребта обрано витягання вагою власного тіла, надайте головному кінцеві ліжка підвищеного положення, зафіксуйте пацієнта петлею Глісона, або лямками, проведеними через пахвові ямки. При переломі кісток тазу без зсунення уламків надайте пацієнтові позу “жаби”: під стегна підкладіть валик шириною від сідничної зморшки до підколінної ямки, ноги пацієнта напівзігнуті в колінних і кульшових суглобах і розведені в сторони.

4. При переломі кісток тазу із зсуненням половини тазу доверху, таз підвищуєтсья в гамаку, накладається скелетне витяжіння за ногу з ураженої сторони.

5. При розриві симфізу таз пацієнта підвищується в гамаку з перехрестом тяг.

 

ДОГЛЯД ЗА ПАЦІЄНТАМИ З ПАРЕЗАМИ, ПАРАЛІЧАМИ,

ПОРУШЕННЯМ ФУНКЦІЇ ТАЗОВИХ ОРГАНІВ

1. Профілактика пролежнів.

2. Профілактика застійної пневмонії.

3. Профілактика тромбоемболічних ускладнень.

4. Профілактика атрофії м’язів: ЛФК, масаж, електростимуляція.

5. При затримці сечі введіть в сечовий міхур постійний катетер, який прифіксуйте до голівки статевого члена, або до внутрішнього боку стегна за допомогою смужки лейкопластиря.

6. Промивайте сечовий міхур двічі на добу теплим розчином фурациліну 1:5000 для попередження висхідної інфекції.

7. При парезі кишечника дійте згідно алгоритму (тема: “Післяопераційний період”).

ПІДГОТОВКА ПАЦІЄНТА ДО РЕНТГЕНОГРАФІЇ ХРЕБТА, ТАЗУ

1. Для рентгенографії шийного і грудного відділів хребта особливої підготовки не потребується.

2. Для рентгенографії поперекового відділу хребта і кісток тазу необхідна ретельна очистка кишечника:

– за 3 дні до обстеження безшлакова дієта;

– напередодні обстеження о 15.00 дати пацієнтові випити 50 мл рицинової олії;

– о 19 і 20 годині поставити 2 очисних клізми;

– в день обстеження заборонити пацієнтові снідати;

– за 2 години до обстеження поставити очисну клізму;

– на 30 хвилин ввести газовивідну трубку.

Опіки — це ушкодження тканин організму, які виникають уна­слідок місцевої дії високої температури, хімічних речовин, елект­ричного струму або іонізуючого випромінювання.

За даними ВООЗ, на термічні ушкодження припадає 6 % від усієї кількості травм мирного часу.

Розрізняють термічні, хімічні, електричні і променеві опіки. Вони можуть бути виробничими і побутовими. Виділяють також опіки воєнного часу.

За локалізацією розрізняють опіки кінцівок, тулуба, обличчя, волосистої частини голови, верхніх дихальних шляхів, промежини.

Термічні опіки належать до травматичних ушкоджень покривів тіла людини, які виникають унаслідок дії на шкіру і слизову обо­лонку термічних факторів, зокрема полум’я, гарячих рідин, роз­жарених предметів, пари, газоподібних продуктів горіння, вибуху займистих речовин тощо. Найчастіше трапляються опіки верхніх кінцівок. Під час пожеж до термічних опіків приєднується неспри­ятливий вплив на організм чадного газу.

Класифікація опіків:

 I - ступінь — ушкодження епідермісу. Характеризується болю­чістю, почервонінням і набряком шкіри. Через 2—3 дні ці симпто­ми зникають, а на 3—4-й день починається лущення епідермісу, з’являється пігментація шкіри;

 II - ступінь — ушкодження всього епітелію. Одразу після опіку або через кілька годин (днів) з’являються пухирі, наповнені про­зорою жовтуватою рідиною. Під час розтину пухирів виникають плазмо- і лімфорея. Якщо немає нагноєння, пухирі можуть розс­моктатися або з відшаруванням змертвілого епідермісу рана само­стійно загоюється. Епітелізація закінчується через 7—12 днів без утворення рубця. Через 2—3 тижні відновлюються епідерміс і нор­мальне забарвлення шкіри;

III -  ступінь — некроз шкіри. Опіки III ступеня поділяють на 2 групи: а і б.

При опіках ІІІа ступеня ранова поверхня покрита світло-коричневим або сірим струпом, який утворюється внаслі­док змертвіння епітелію і поверхневих шарів шкіри. Через 3—4 тижні настає загоювання, іноді утворюються гіпертрофічні рубці. При опіку ІІІб ступеня відбувається некроз усіх шарів дерми (ра­зом із волосяними цибулинами, потовими і сальними залозами);

IV-  ступінь — некроз шкіри та інших тканин (підшкірна клітко­вина, фасції, м’язи, кістки).

Для оцінювання тяжкості ушкодження і вибору лікування важ­ливим є визначення площі опіку. Застосовують такі методи:

 Метод А.Уоллеса (“правило дев’ятки”). Площі поверхонь ос­новних частин тіла становлять: голова — 9 %, поверхні кінцівки — по 9 % кожна, передня поверхня тіла і задня поверхня тіла — по 18 % , нижні кінцівки — по 18 % , промежина — 1 % .

 Метод 1.1. Глубова (“правило долоні”). Площу опіку по­рівнюють із площею долоні потерпілого, яку беруть за 1 % від усієї поверхні тіла.

 Метод Б.М. Постникова. Після введення хворому морфіну гідрохлориду на ушкоджену ділянку накладають прозору плівку. Обводять на плівці межі ділянки (спиртовим розчином метилено­вого синього). Потім плівку накладають на сантиметрову сітку і визначають площу опіку.

 Метод Г.Д. Вілявіна. За допомогою спеціальних штампів силуетів тіл людини роблять відбитки на міліметровому папері. Висота силуету — 17 см. Кількість міліметрових квадратів на по­верхні силуету дорівнює такій самій кількості квадратних санти­метрів на шкірі людини зростом 170 см.

Першу медичну допомогу при опіках надає фельдшер чи медич­на сестра. Треба негайно зняти одяг, що тліє, вивести потерпілого із зони вогню, накласти на опікову поверхню асептичну пов’язку, а в разі масивних опіків її можна накрити попрасованими рушни­ком, простирадлом. Якщо опіки кінцівок глибокі, проводять іммо­білізацію. У разі ознобу і тремтіння потерпілого належить тепло вкрити, напоїти чимось. Для профілактики больового шоку вво­дять анальгетичні, нейролептичні, седативні засоби (в максималь­них дозах). Під час транспортування хворий повинен лежати. Якщо воно триває понад 1 год, фельдшер має проводити протишокові процедури (інгаляція кисню, інгаляційна анестезія, внутрішньо­венне введення плазмозамінників або електролітних розчинів, ос- новно-електролітних розчинів, високомолекулярних декстранів, препаратів для дезінтоксикаційної терапії).

Опіковий шок — патологічний процес, який розвивається вна­слідок значних термічних ушкоджень шкіри і прилеглих тканин. Він починається відразу або в перші години після травми і триває до 72 год. Опіковий шок характеризується вираженою плазмо- втратою, гемолізом, порушенням функції нирок. Його спостеріга­ють у осіб молодого та середнього віку при опіках 15 — 20 % по­верхні тіла, а у дітей і літніх людей — із меншою площею опікової поверхні.

У перебігу опікового шоку виділяють дві фази:

 І — еректильна (від 20 хв до 2 год) і

 II — торпідна.

 Розрізняють також чотири сту­пені опікового шоку.

При шоку першого ступеня (легкому) свідомість збережена, шкіра бліда, хворі скаржаться на спрагу, нудоту, інколи — блю­вання. Спостерігається помірна тахікардія.

При шоку другого ступеня (середньої тяжкості) загальний стан тяжкий, хворі загальмовані, хоча свідомість збережена. Шкіра бліда, суха, холодна; озноб, спрага, нудота. Помірно виражені та- хіпное (25 за 1 хв), тахікардія (до 120 за 1 хв), гіпотензія. Розвива­ються олігурія, гематурія, альбумінурія.

При шоку третього ступеня (тяжкому) загальний стан дуже тяжкий, хворі загальмовані, свідомість сплутана. Шкіра ціанотич- на, холодна. Хворі скаржаться на спрагу, озноб. Виникає блюван­ня, розвивається парез кишок. Виражені тахіпное ( 25 — ЗО за 1 хв), тахікардія (120 — 130 за 1 хв), гіпотензія (до 100 мм рт. ст.).

При шоку четвертого ступеня (украй тяжкому) загальний стан надтяжкий. Хворий непритомний. Шкіра ціанотична, холодна. Спостерігається нестримне блювання масами кольору кавової гущі (гематомезис). Посилюється парез кишок. Украй виражені тахіп­ное (понад ЗО за 1 хв), тахікардія (ниткоподібний пульс), гіпотен­зія (нижче за 100 мм рт. ст.).

Перша медична допомога полягає у призначенні інфузійної про­тишокової терапії (усунення гіповолемії), знеболюванні, підтри­манні системної геодинаміки із застосуванням вазопресорів, по­ліпшенні серцевої діяльності. Потерпілих реанімобілем госпіталі­зують до опікового відділення.

Вирішіть задачі

320. Знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, 54-річний пацієнт, сторож будівельного об’єкту, проспав ніч на столі на животі, із звішеною униз рукою. Вранці звернувся до фельдшера здоровпункту підприємства зі скаргами біль в правій руці, відчуття заніміння, повзання мурашок. При огляді: стан важкий. Пацієнт млявий, загальмований. Шкірні покриви бліді. Пульс 110 уд. на 1 хв., слабкого наповнення. АТ 90/60 мм рт. ст. Права верхня кінцівка збільшена в обсязі, шкіра цианотична, холодна. Пульсація на променевій артерії знижена. Самостійно з попереднього вечора не мочився. При катетеризації сечового міхура отримано 40 мл сечі.

Попередній діагноз? Дії фельдшера?

321. При переході вулиці перехожий був збитий автомашиною. Ви – фельдшер „Швидкої допомоги”, прибули на місце пригоди. Пацієнт в свідомому стані, загальмований. Шкірні покриви бліді, акроцианоз. Пульс 110 уд. на 1 хв., слабкого наповнення. АТ 90/60 мм рт. ст. Праве стегно деформоване у вигляді „галіфе”. Пальпація стегна в середній третині болісна, натискання на п’ятку посилює біль в стегні.

 Попередній діагноз?  Дії фельдшера?

322. Під час виконання роботи під машиною в лежачому положенні на ноги механіка упав двигун. Через 50 хвилин ноги потерпілого були звільнені, доставлений в медпункт підприємства. При обстеженні: пацієнт дещо збуджений, ейфоричний. Шкірні покриви бліді. Пульс 102 уд. на 1 хв., слабкого наповнення, АТ 100/70 мм рт. ст. пошкоджень шкіри та кісток не виявлено. Фельдшеру потерпілий заявив, що почуває себе добре, біль в місці ураження несильний, він хоче продовжити роботу.

Попередній діагноз?  Дії фельдшера? 

323. До фельдшера шкільного медпункту учитель фізкультури привів 13-річну ученицю, яка на уроці впала з турніка. Скаржиться на сильний біль в лівому плечовому суглобі. При обстеженні: ліва рука відведена в сторону, В ділянці дельтоподібного м’язу визначається западання, рухати рукою не може.

 Попередній діагноз?  Дії фельдшера? План обстеження і лікування?

324. На прийом до фельдшера здоровпункту звернувся слюсар заводу зі скаргами на біль в правій кисті, затруднення при розгинанні IV-V пальців. При обстеженні: на долоневій поверхні правої кисті пальпуються під шкірою щільні вузлики і тяжі. IV-V пальці напівзігнуті, активне і пасивне розгинання їх неможливе.

Попередній діагноз?  Дії фельдшера? План лікування?

325. До фельдшера ФАПу звернувся 43-річний пацієнт зі скаргами на сильний біль в правому плечовому суглобі. Півгодини назад, під слизнувшись на вулиці, упав на витягнуту праву руку. При обстеженні: права рука дещо відведена від тулуба, притримує її здоровою рукою. Приведення руки до тулуба вільне, без опору. Постукування по ліктю посилює біль в плечі.

Попередній діагноз? Дії фельдшера?

326. До фельдшера ФАПу звернулась 53-річна жінка зі скаргами на сильний біль в ІІ пальці лівої кисті. З анамнезу з’ясовано, що 6 днів тому під час шиття глибоко уколола палець голкою. Самостійно промила ранку проточною водою, обробила одеколоном. Через 4 дні з’явився пульсуючий біль в пальці, він став набряклим, температура тіла підвищилась до 39*. Останню ніч не спала внаслідок сильного болю. При обстеженні: ІІ палець лівої кисті рівномірно збільшений в обсязі, напівзігнутий. Активні рухи обмежені, болісні. Пальпація долоневої поверхні пальця болісна.

Попередній діагноз? Дії фельдшера? План лікування?

327. Під час тренування футбольної секції 16-річний юнак, під час замаху перед ударом по м”ячу, був схоплений ззаду за руку іншим гравцем, який сильно смикнув його. Відчув сильний біль в правому колінному суглобі, упав. Доставлений в медпункт стадіону. При обстеженні: права нога зігнута в колінному суглобі під кутом 130 градусів, ротована назовні. Активні рухи в суглобі неможливі, спроба пасивно розігнути суглоб викликає опір, сильний біль.

 Попередній діагноз? Дії фельдшера? План обстеження і лікування?

328. На прийом до фельдшера ФАПу звернулась студентка консерваторії зі скаргами на біль в правому прменевозап’ястковому суглобі, який посилюється при рухах пальцями і кистю. Вважає себе хворою на протязі 4 днів, травму заперечує. Відмічає, що останній тиждень по 6-8 годин грала на фортепіано, готуючись до сесії. При обстеженні: нижня третина правого передпліччя та ділянка променевозап”ястного суглобу трохи набряклі. Рухи пальцями та кистю обмежені, болісні. При пальпації під час рухів на долоневій поверхні правого передпліччя відмічається крепітація.

Попередній діагноз?  Дії фельдшера? План лікування?

329. На ФАП занесли з вулиці 54-річну жінку, яка тільки що підслизнулась на вулиці, упала, підгорнувши під себе праву ногу. Пред’являє скарги на сильний біль в правій гомілці. При обстеженні: права гомілка деформована в середній третині, збільшена в обсязі. Значний підшкірний крововилив. Пальпація гомілки в середній третині болісна, натискання на п’ятку посилює біль.

 Попередній діагноз? Дії фельдшера?

330. До ФАПу занесли жінку, що підслизнулась на вулиці, підвернула праву стопу. Скаржиться на сильний біль в правому гомілкоступневому суглобі. Наступити на праву ногу не може. При обстеженні: правий гомілкостопний суглоб збільшений в обсязі, мається підшкірний крововилив. Пальпація різко болісна.

Попередній діагноз? Перша допомога?

331. До фельдшера ФАПу звернулась жінка, яка декілька хвилин тому, під слизнувшись на вулиці, підвернула ліву стопу. Скаржиться на біль в лівому гомілкостопному суглобі. При ходьбі сильно кульгає. При обстеженні: лівий гомілкостопний суглоб збільшений в обсязі, мається підшкірний крововилив. Пальпація різко болісна.

 Попередній діагноз? Дії першої долікарської допомоги?

332. До фельдшера ФАПу звернулась 40-річна жінка, яка півгодини назад упала на вулиці на витягнуту праву руку. Пред’являє скарги на сильний біль в правому променевозап’ястному суглобі. При обстеженні: на тильній поверхні правого променевозап”ястного суглобу виявляється деформація, підшкірний крововилив. Пальпація болісна, рухи різко обмежені. Натискання на кисть викликає посилення болю.

Попередній діагноз? Перша допомога? Література

 1. Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Пустовойт Г.Т. Медсестринство в хірургії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 326 с.

 2. Роздольський І.В.Посібник з хірургії. — К.: Здоров’я, 2003.

 3. Рябов Г.А. Критические состояния в хирургии. — М.: Медицина, 1970. — 320 с.

4. Скрипніченко Д.В. Хірургія. — К.: Вища школа, 1992. — 581 с.

5. Справочник по оказанию скорой и неотложной медацинской помищн / Г.Я. Авруцкий, М.И. Балаболкин, З.С. Баркачан и др. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1995.

 6. Боженнов Ю.Г., Стороженко И.Н., Черньпиов А.К. Интенсивная терапия в неотложной хирургии живота. — М.: Мед. книга, 2001. — 228 с.

7. Буянов В.М., Нестеренко Ю.А. Хирургия. — М.: Медицина, 1990. — 624 с.

 8. Братусь В.Д, Бутылин Ю.П., Дматрнев Ю.Л. Интенсивная терапия в неотложной хирургии. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Здоров’я, 1989.

 9. Дмитриева З.В., Кошелев А.А., Теплова А.И. Хирургия с основами реаниматологии. Общая хирургия. — К.: Паритет, 2001. — 576 с.

10. Довідник фельдшера / М.А. Андрейчин та ін. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1998.

 11. Білик Л.С., Шевченко Т.П., Худзик О.М. Медичні маніпуляції в алгоритмах. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 256 с.

12. Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д. та ін.Анестезілогія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 323 с.

 

Моя пошта  gladkiy.aleksandr55@gmail.com

З повагою Ваш О.А.